Молода вербиченько над Бугом,
Ні тривог у тебе, ні жури.
Світанковим пахнеш зелен-лугом
І дощами літньої пори.
Тут жила твоя вербиця-мати„
Колихала над водою сни...
Та вітри не вберегли від ката —
І згоріла в полум'ї війни.
І стоїть, обвуглена, в музеї,—
Хтось, як свідка злочину,, зберіг.
Та росте вербичка схожа з нею —
Ворог вирвать кореня не зміг.